Myrrh Casati Mona di Orio

   Пряна терпкість та димність швидко змінюються ягідною солодкістю, далі аромат огортає теплом та Myrrh Casati Mona di Orio стає деревним. Смолисто-солодкий серпанок ладану повільно розсіюється. Вершково-кремово ванільний бензоїн згодом видаєтьсья тягучим.

   Ознаки лакриці сьогодні, напевно, найвиразніші. Є в роматі й апетитність, й трохи напружуюча лікарняність, а також палітра доповнюється  нюансами, що нагадують фенхель та аніс.

   Ще буває Myrrh Casati гірко-спецієвою. Чи то запах лаврового листя, чи чогось іншого не ідентифікованого. Симпатична помадність та шоколадні пачулі, тому все ж вдається втішитися окремими запашними фразами.

   Колекція ароматів Monogram Collection у нішевої компанії Mona di Orio вийшла вже без самої Мони ді Оріо. У флаконі нового дизайну започаткував нову парфумерну лінію саме цей аромат - Myrrh Casati, автором якого є Melanie Leroux. Я, на жаль, не знайома з її іншими композиціями, тому не маю з чим порівняти.

   Приємна, але не бентежна, не викликаюча захоплення пряно-солодкувата, гірко-лакрична композиція, з чергуванням делікатної ягідності та ладанного серпанку, на мій погляд, не дуже відповідає образу жінки, ім'ям якої названий аромат. Переконана, що у Мони ді Оріо ольфакторний портрет вийшов би іншим.

   Та завдяки аромату я захопилася читанням про шалену маркізу Казаті. І навіть не буду переказувати, а з задоволенням розміщу одну найпоширенішу розповідь.

Джованні Больдіні - Портрет маркізи Луїзи Казати з хортом

 

   Отже, "Хочу стати живим шедевром", Тед Коконіс, маркіза Луїза Казаті, 2003 рік

   "Протягом трьох десятиліть XX століття маркіза Казаті була найяскравішою зіркою європейського вищого світу. Художники писали й ліпили її, поети оспівували незвичайну красу маркізи, кутюр'є боролися за право її обшивати. Їй судилося стати героїнею кількох гучних романів. Вона жила то в Венеції, то в Римі, то в Парижі, то на Капрі, колекціонувала палаци й екзотичних тварин, спускала величезну купу грошей на розкішні бенкети. Вона вразила уяву Габріеле Д'Аннунціо, зачарувала Дягілєва, налякала Артура Рубінштейна, шокувала Т.Е. Лоуренса. Її одягали Бакст, Пуаре, Фортуни, Ерте. Вона давала бали, на яких Ніжинський танцював з Айседорою Дункан; вона стала музою італійських футуристів; при її сприянні було поставлено незрівнянну виставу театру маріонеток на музику Равеля. Вона була законодавицею, вона всюди надихала геніїв і розважала найбільш пересичених аристократів.

   Публіка жадібно вбирала плітки про цю світську левицю: смакувала подробиці її шлюбу з титулованим міланським мисливцем, пліткувала про романтичний зв'язок зі скандальним італійським поетом, обговорювала деталі шлюборозлучного процесу в Будапешті. Читачі лише руками розводили, дізнаючись про вакханалії в напіврозваленому палаццо на березі венеціанської Великого каналу або в червоному мармуровому палаці паризького передмістя. Ходили чутки, що вона замовляла воскові фігури покійних коханців і зберігала всередині них прах, що фарбувала золотою фарбою слуг, вигулювала на мотузці леопардів, обожнювала змій. І звичайно, публіка була б дуже розчарована, якби маркіза не виправдала її очікувань або помилок; здавалося, епатаж суспільства був найпривабливішою її рисою. За словами письменника Філіпа Жюліана, «в житті ця жінка жодного разу не зрадила своїй легенді».

   Мабуть, створений нею образ став найбільш популярним жіночим образом у світі після Діви Марії і Клеопатри: її незліченних мальовничих, скульптурних, фотографічних портретів вистачить, щоб заповнити величезну галерею. Її писали Больдині, Огастас Джон, Ван Доген і Сулоага, малювали Драйан, Мартіні і Аластер, ліпили Балла, Барянская і Епштейн, фотографували Ман Рей, Бітон і де Мейер. Ця жінка заінтригувала таких несхожих письменників, як Теннессі Вільямс, Джек Керуак і Моріс Дрюон, а також багатьох кінематографістів - і за життя, і після смерті. На сцені і на екрані її образ втілили такі відомі актриси, як Теда Бара, Таллула Бенкхед, Вів'єн Лі, Валентина Кортезе, Інгрід Бергман.

   Коротенько життєвий шлях шаленої маркізи був таким. Вона народилася у 1881 р в Мілані. Її батьком був текстильний магнат Альберто Амман, австрієць за походженням, який отримав за свої промислові досягнення від італійського короля Умберто I графський титул, а матір'ю - напівіталійка - напівавстрійка Лючія Брессі. У 1900 р вона вийшла заміж за маркіза Камілло Казаті, в шлюбі з яким народила доньку Христину. Однак незабаром шлюб фактично розпався, хоча офіційне розлучення було оформлене лише в 1924 р. Фатальну роль в суперечці подружжя зіграло знайомство Луїзи в 1903 р з добре відомим Габріеле Д'Аннунціо, що поклав початок найбільш блискучому і скандальному європейському роману епохи, який тривав з перервами аж до самої смерті Д'Аннунціо в 1938 р. Звільнившись від сімейних уз і маючи в повному розпорядженні величезні фінансові кошти, маркіза отримала можливість втілювати в життя свої найбожевільніші фантазії. У 1910 р вона купила старовинний палац Веньєр дей Леоні в Венеції, який став на наступні кілька років її будинком і місцем проведення її знаменитих прийомів і балів-маскарадів. Велика війна, яка вибухнула через чотири роки, поклала жорстокий кінець цій низці розкішних святкувань. Але маркіза не збиралася здаватися. У 1921 р вона купила дім Пале-Роз у Везіне під Парижем, що належав незадовго до того  Роберу де Монтеск'є, і доклала всіх зусиль для того, щоб відродити свій довоєнний стиль життя. Однак Belle Époque з її аристократичними балами і маскарадами безнадійно пішла в минуле, і навіть ентузіазм маркізи укупі з її фінансами виявилися недостатніми для відродження. Тим більше що фінанси стрімко танули. У червні 1927 маркіза влаштувала в Везіне грандіозний костюмований бал в пам'ять графа Каліостро, який виявився останнім. Її борги постійно росли. В оплату їх в 1932 р вона змушена була продати Пале-Роз і майже все своє майно, а в 1939 р, рятуючись від кредиторів, перебралася до Англії, де жила її донька. Решта років маркіза прожила у орендованих квартирах в британській столиці в стані, близькому до злиднів. 1 червня 1957 року вона померла у віці сімдесяти шести років від крововиливу у мозок і була похована під скромним надгробком на Бромптонском кладовищі Лондона."

Тільда Свінтон у образі Луїзи Казаті для Acne Paper Sweden

  Ще кілька вражень про  Myrrh Casati