Місто, яке пахне радістю, магноліями та ладаном
Я спочатку мала намір об'єднати італійські враження в одну статтю. Та розглядаючи світлини, раз за разом пригадувала різні нюанси, яких поступово ставало все більше і більше. І все ж таки, кожне місце має особливі характерні риси, свій дух та колорит. Тому про Падую напишу окремо кілька речень.
Всього кілька, тому що я закинула, на жаль, свій записник: чи то полінувалася, чи то забула, чи то не мала абсолютно ні однієї вільної хвилини. З того часу, як я потрапила на площу Прато делла Валле, здається, розчинилася в атмосфері міста.
Найперше, що приходить на думку сьогодні - Падуя пахне сонцем, веселощами, магноліями, смаколиками з м'ятою, ладаном та щастям.
Для мене початковою точкою знайомства з містом був величезний зелений острів на вже згадуваній Prato della Valle. Такий собі оазис серед міських будівель на площі, назва якої перекладається як "Луг в долині". Милуючись каналом, який оточує острів Меммія, та скульптурами відомих діячів цього міста, вчених, художників, лікарів, політиків (їх всього 78!), я перетнула один із 4 мостів, трохи рухалася у напрямку ботанічного саду і невдовзі зустріла дерево з величезними білими квітами.
Дивовижні магнолії!!! І хоча такі магнолії для мене вже не новина і їх аромат мені знайомий та краса вражає на стільки, що на якийсь час відключаюся від реальності, не чую захопливу розповідь екскурсовода, забуваю про пам'ятки старовини, які знаходяться поруч. Спочатку розглядаю величезні пелюстки, потім серцевину та тичинки. Після отримання естетичної насолоди від зовнішнього вигляду квітки починаю її нюхати, абсолютно не турбуючись, що можу наткнутися на бджолу та ще й не одну.
Аромат магнолії яскравий і одночасно ніжний, вершково-фруктовий, солодко-ванільно-лимонний, свіжий, легкий, радісно-літній. Напевно, цей ольфакторний момент є кульмінацією споглядання краси. Далі я фотографую квітку у різних ракурсах, а потім і мене фотографують на цьому чарівному фоні.
Отримавши купу вражень, рухаюсь далі, милуюся та насолоджуюся затишною атмосферою жовто-червоно-рудого середньовічного міста.
Я можу тепер доповнити список затишних, спокійних, неквапливих, душевних міст. Брно, Верона і Падуя. Саме в них я відчуваю сонячний аромат щастя!
До знайомства з відомою базилікою Святого Антонія я готувалася ще вдома. Читала легенди та історію, розглядала світлини та передивлялася документальні фільми.
Звичайно, вражає краса та велич, але крім архітектури, скульптури, живопису, я звертаю увагу на смолисто-солодко-бальзамний запах ладану, який не можливо було "роздивитися" ні в одному найінформативнішому джерелі. Згодом потраплю ще в одну споруду - базиліку Санта Джустіна (Святої Юстини) X століття, в якій аромат ладану вражаюче прохолодний і дзвінкий, а крім нього відчула пильно-кам'яний запах історії.
Ще для мене Падуя має гурманський присмак завдяки знаменитій історичній кав'ярні міста - "Педроккі" (Caffe Pedrocchi) або, як його називають падуанці, "кав'ярня без дверей". Уявити тільки, що за його столиками сиділи такі особи як Стендаль, Бальзак, Жорж Санд і ...я!
І я ласувала фірмовим десертом - шоколадним тортом з м'ятною начинкою та коктейлем дивовижного зеленого кольору Грін шпріц. Напій свідомо обрала алкогольний, тому що Падуя це ще й веселе студентське містечко. Була чудова нагода пригадати свої студентські безтурботні роки і збагатити ольфакторні знання запахом абсенту.
Закінчилась моя прогулянка по місту "Святого без імені", місту "лугу без трави", місту "кав'ярні без дверей", місту найгарнішого центру в стилі пізньої готики у Північній Італії, місту другого по старшинству університету країни, у тому ж місці, де і розпочиналася, на зеленому лузі на острові Меммія, посеред площі Prato della Valle, що перекладається "Луг в долині".
Немає коментарів:
Дописати коментар