Fleur de Lalita Parfums Dusita

    Трав'янисті зарослі гальбанума з димністю та камфорністю. Спочатку хрусткі стрункі соковиті стебла та за мить вже запах розтертої в пальцях рослини, з характерною сирістю та біленьким молочком. Коли сувора гіркота трохи розвіюється, композиція набуває квіткового звучання, яке так дивно нагадує аромат гіацинтів. А я й дістаю щоразу Fleur de Lalita Parfums Dusita заради запаху цих квітів та весняного прохолодного настрою й дзвінкої свіжості.

   Ілюзія присутності гіацинтів виникає щоразу і я не перестаю дивуватися здатності ароматів плутати думки та морочити голову та згодом увага скеровується на не голосну, але наполегливу анімалістичність з липкою медовістю, тягучою лікерністю та теплом.

  Напевно, гальбанума та характерних для Parfums Dusita тваринних ознак найбільше у цій композиції, яку характеризують квітковою. Принаймні, на моїй шкірі.

   Хоча, якщо бути уважним, то вдасться помітити й красу ніжного букета. Наприклад, делікатна солодкувата квітковість магнолії та чарівний дурман лілії. Згодом - тандем троянди та іланг-ілангу. Чи то в залежності від ракурсу, чи від фантазії та таланту парфумера, калейдоскопічна мінливість фруктової помадності королеви квітів та цукерності "квітки всіх квітів", як з полінезійської перекладається назва цієї екзотичної рослини.

   Fleur de Lalita Parfums Dusita дивний та відчужений аромат. Викликає інтерес та бажання спостерігати, не втомлює та не обурює оточення. Мені навіть здається, що на відстані парфуми видаються гарнішими, мелодійнішими та більш витонченими, ніж ніс власника чує з зап'ястя.

   Fleur de Lalita Parfums Dusita

 

Un Jardin Sur La Lagune Hermès

   З колекцією Сади Hermès майже не знайома. Час від часу наближаюся до ароматів і щоразу уважне сприйняття відкладаю на потім. Зовсім несподівано та незаплановано розпочала це робити з кінця колекції - з останнього випуску 2019 року, який створила Крістін Нажель, а не Жан Клод Елліна, як всі п'ять попередніх.

   І так само несподівано Un Jardin Sur La Lagune зачарував мене кислувато-свіжим, трохи зеленкуватим, трохи водянистим, прохолодним звучанням, яке згодом стане пряно-борошнисто-деревним.

   Головні мотиватори у Саду на лагуні - це запах моря та магнолій. Солоно-йодоване морське повітря, просочене солодкувато-ванільним ароматом магнолій. Тих духмяних магнолій, що ростуть в Італії та Іспанії. Хоча цієї весни я потрапила у влучний момент, коли, зазвичай тихі та тендітні квіти, пахли так виразно і привабливо, що не було жодного байдужого, який би не зупинився, щоб помилуватися красою.

   Солодко-кремово-ванільне звучання доповнюється фруктово-жасминовими відтінками, часом натяком на індольність, помадністю та квітковою екзотичністю, гіркуватою пудровістю сандалу. У в'юнкому шлейфі помічаю саме чуттєві ознаки жасмину.

   А ще мені подобається 30 мл прямокутний важкий флакон з товстим дном персикового кольору з використанням градієнту. Акварельний малюнок вілли англічанина Фредеріка Ідена на острові Джудекка прикрашає пакування. Якщо чесно, то я ще більше захопилася ароматом, коли згодом дізналася історію про створення аромату, адже вона пов'язана з улюбленою Італією та саме чарівною Венецією.

Фото з відкритих джерел

   Острів знаходиться поруч із Венецією та відділений від неї каналом делла Джудекка. Стара назва острова Spina Lunga (довга риб'яча кістка) виникла, напевно, через його своєрідну форму. Ще є припущення, що це назва єврейського населення, яке раніше жило на острові. Або ж джудекка означає "чекати суду", через те, що там перебували у вигнанні багаті родини, які очікували вироку за свої гріхи.

   Згодом на острові венеціанські купці та представники знаті будували свої резиденції та вілли, які тонули у садах і парках. Саме історія одного такого саду, який називали Едемським, і зацікавив парфумера Hermès.

   Кажуть, що це один із найбільших приватних садів, у який сьогодні майже ніхто не може потрапити, але це все ж вдалося Крістін Нажель та ще й неодноразово у різні пори року, щоб згодом передати своє враження в Un Jardin Sur La Lagune.

Фото з відкритих джерел

   Аромат допомагає перенестися у часі та відстані та опинитися серед фруктових дерев, овочів, олеандрів, кипарисів, магнолій, лілій, фіалок та вербен, винограду та ліан, де знаходилися фонтани, декоративні басейни, статуї та колодязі. Детальний опис та захоплюючу історію Еденівського саду можна прочитати у книзі "Сад у Венеції" засновника та його першого власника Фредеріка Ідена, яка вийшла у 1903 році. Назва саду зумовлена саме його імені.

   Та дуже шкода, що потрапити у такий райський англійський сад на венеціанському грунті, який у свій час був найпопулярнішим місцем для поетів та художників, сьогодні вже не можливо. Буду втішатися ще однією ароматною історією у колекції та самим ароматом.

 

 

 

 

Місто, яке пахне радістю, магноліями та ладаном 17.07.2019

 

Місто, яке пахне радістю, магноліями та ладаном

   Я спочатку мала намір об'єднати італійські враження в одну статтю. Та розглядаючи світлини, раз за разом пригадувала різні нюанси, яких поступово ставало все більше і більше. І все ж таки, кожне місце має особливі характерні риси, свій дух та колорит. Тому про Падую напишу окремо кілька речень.

   Всього кілька, тому що я закинула, на жаль, свій записник: чи то полінувалася, чи то забула, чи то не мала абсолютно ні однієї вільної хвилини. З того часу, як я потрапила на площу Прато делла Валле, здається, розчинилася в атмосфері міста.

   Найперше, що приходить на думку сьогодні - Падуя пахне сонцем, веселощами, магноліями, смаколиками з м'ятою, ладаном та щастям.

   Для мене початковою точкою знайомства з містом був величезний зелений острів на вже згадуваній Prato della Valle. Такий собі оазис серед міських будівель на площі, назва якої перекладається як "Луг в долині". Милуючись каналом, який оточує острів Меммія, та скульптурами відомих діячів цього міста, вчених, художників, лікарів, політиків (їх всього 78!), я перетнула один із 4 мостів, трохи рухалася у напрямку ботанічного саду і невдовзі зустріла дерево з величезними білими квітами.

   Дивовижні магнолії!!! І хоча такі магнолії для мене вже не новина і їх аромат мені знайомий та краса вражає на стільки, що на якийсь час відключаюся від реальності, не чую захопливу розповідь екскурсовода, забуваю про пам'ятки старовини, які знаходяться поруч. Спочатку розглядаю величезні пелюстки, потім серцевину та тичинки. Після отримання естетичної насолоди від зовнішнього вигляду квітки починаю її нюхати, абсолютно не турбуючись, що можу наткнутися на бджолу та ще й не одну.

   Аромат магнолії яскравий і одночасно ніжний, вершково-фруктовий, солодко-ванільно-лимонний, свіжий, легкий, радісно-літній. Напевно, цей ольфакторний момент є кульмінацією споглядання краси. Далі я фотографую квітку у різних ракурсах, а потім і мене фотографують на цьому чарівному фоні.

   Отримавши купу вражень, рухаюсь далі, милуюся та насолоджуюся затишною атмосферою жовто-червоно-рудого середньовічного міста.

   Я можу тепер доповнити список затишних, спокійних, неквапливих, душевних міст. Брно, Верона і  Падуя. Саме в них я відчуваю сонячний аромат щастя!

   До знайомства з відомою базилікою Святого Антонія я готувалася ще вдома. Читала легенди та історію, розглядала світлини та передивлялася документальні фільми.

   Звичайно, вражає краса та велич, але крім архітектури, скульптури, живопису, я звертаю увагу на смолисто-солодко-бальзамний запах ладану, який не можливо було "роздивитися" ні в одному найінформативнішому джерелі. Згодом потраплю ще в одну споруду - базиліку Санта Джустіна (Святої Юстини) X століття, в якій аромат ладану вражаюче прохолодний і дзвінкий, а крім нього відчула пильно-кам'яний запах історії.

   Ще для мене Падуя має гурманський присмак завдяки знаменитій історичній кав'ярні міста - "Педроккі" (Caffe Pedrocchi) або, як його називають падуанці, "кав'ярня без дверей". Уявити тільки, що за його столиками сиділи такі особи як Стендаль, Бальзак, Жорж Санд і ...я!

   І я ласувала фірмовим десертом - шоколадним тортом з м'ятною начинкою та коктейлем дивовижного зеленого кольору Грін шпріц. Напій свідомо обрала алкогольний, тому що Падуя це ще й веселе студентське містечко. Була чудова нагода пригадати свої студентські безтурботні роки і збагатити ольфакторні знання запахом абсенту.

   Закінчилась моя прогулянка по місту "Святого без імені", місту "лугу без трави", місту "кав'ярні без дверей", місту найгарнішого центру в стилі пізньої готики у Північній Італії, місту другого по старшинству університету країни, у тому ж місці, де і розпочиналася, на зеленому лузі на острові Меммія, посеред площі Prato della Valle, що перекладається "Луг в долині".