Ароматообрази та ольфакторні читання
"Найближчою до парфумерії у літературі є поезія. Вірш розповідає історію, використовуючи зовсім небагато слів і цінність цих слів дуже висока, а це дуже схоже на парфумерію. Кожне слово у вірші має свою цінність, в ньому немає нічого зайвого. Тут можна провести паралель з формулою аромату, тому що вона складається з компонентів, які повинні взаємодіяти між собою і приводити до естетичного результату. У композицію аромату не може входити зайвий або непотрібний компонент"(с) Рамон Монегал
Любовна лірика китайського поета доби тан Лі Шан Іня (813-856)
***
Східний вітер свище і сиплеться дрібний дощ,
За ставком із лотосами ледве чується грім.
Повз золоту жабу на дверях заходить дим від
ладану,
Із глибини колодязя яшмовий тигр витягує воду,
Через фіранку дочка Цзя Гуна усе підглядала за
його підлеглим.
А Фуфей лишила подушку для Вей-вана на знак
захоплення його талантом.
Пристрасть серця не має розквітати так
швидко, як квіти,
Один цунь взаємних спогадів і один цунь попелу
Вірша написано від імені жінки на самоті, яка у своїй домівці марно чекає на коханця. Перший рядок вказує на прихід весни і розквіт любові та хіті. Східний вітер у китайській поезії є традиційним символом настання весни, бо схід як сторона світу, а також схід сонця асоціюються з приходом весни, з молодістю. У другому рядку шелест, який долинає від ставка з лотосами, лірична героїня помилково приймає за віддалений гуркіт грому.
У наступному двовірші мовиться про те, що кохання здатне до подолання труднощів: перешкода у вигляді чарівної золотої жаби (прикраса на замках та курильницях) не заважає проникати до кімнати диму від ладану. До того ж, автор вживає словосполучення тягнути за шовкову нитку, яке також є алюзією. Так, згідно з переказами, танський генерал Го Юань-чжень витягнув червону нитку із мішечка (своєрідне випробування) і тим самим обрав собі найкращу дружину. Після цього згаданий вираз набув образного значення "вдало оженитися, обрати гідну дружину". Ймовірно, що ці рядки вказують на відчайдушність ліричної героїні вірша, якій усе ж не судилося зустрітися з коханцем.
Наступні два рядки належать до двох історій, що ілюструють силу кохання жінки. Тут знову спостерігаємо прийом ремінісценції. Обидві оповідки говорять про гріховні вчинки, пов'язані з небезпечним зловживанням довірою до людей: і чужих, і навіть рідних. Згідно з першою оповідкою, дочка державного міністра Цзя Гуна закохалась у збіднілого молодого службовця, який працював на її батька. Між ними виникла любовна інтрига. Дочка Цзя Гуна дала коханцеві рідкісні парфуми, подаровані її батькові самим імператором. І коли запах парфумів викрив їх та їхні стосунки, підлеглому довелося взяти її за дружину. Незважаючи на те, що все нібито скінчилося щасливо, та ця оказія свідчила про доччину зраду батькові.*
Флакон з розписаною емаллю. Китай. Династія Мін. Світлина з мережі.
Що таке хайку?
Дух, Природа, Експресія.
Аромат Японії, Аромат пір року, Аромат часу.
Істинність, Чистота самотності, Динаміка. Могутність.
У кожному вірші - завершеність. У письменнику - незавершеність", - писав Танеда Сантока.
***
З очима ненаситними блукаю
Під зливою Вишневих пелюстків,
І серце Разом з цвітом опадає!
(Сьодзьо Сьохо, „Кокін-сю")
***
Якщо мене хто-небудь запитає:
„Яка вона - Японії душа?",
Скажу, що схожа
На квітучих вишень в ранкових горах
Ніжний аромат!
(Мотоорі Норінаґа)
***
Вишневий цвіт
Бентежить нам серця!
Мабуть тому,
Що він також не знає
Ні долі власної, ні власного кінця!
(Кі-но Цураюкі)
АБУ АБДАЛЛАХ ДЖАФАР РУДАКІ / РУБАЇ
З перської переклав Василь Мисик
Ти в червоної троянди барву й запах однімаєш -
I напахчуєш волосся, і рум'янцями палаєш.
Рожевіє та водичка, де ти личко умиваєш,
Пахне мускусом садочок, де ти коси розплітаєш.
***
Коли повіє з Бухари, із дорогого краю,-
Жасмину, мускусу, троянд я пахощі вдихаю.
Усім жінкам, чоловікам, що той вітрець почують,
Здається, що доходить він з Хотана, із Китаю.
Світлина з музею парфумерії Барселони
СТАРО-ІНДІЙСЬКА ЕЛЕГІЯ КАЛІДАСИ
25.
На гірці Нічай зупинись, щоб трошечки спочити:
Вона наїжиться кадамба-квітами в твоїх обіймах.
Там з ґротів гострий аромат гетер здіймається в повітря,
Де з ними городяни молоді злягаються шалено.
26.
Лети, спочивши, далі та побризкай свіжою водою
Бруньки в кущах жасмину, що росте край річки лісової,
На мить одну покрий квіткаркам щоки холодком тінявим,
Бо, піт стираючи, вони квітки - сережки ломлять в ухах.
ХОДЖИ МУХАММЕД ШАМС-ЕД ДІНА ГАФІЗ ШИРАЗІ / ТРОЯНДОВИЙ САД
Леготе - вітре з коханого краю!
Ой, принеси мені, щиро благаю,
Пахощів амбри з коси ароматної
Любки моєї.( пер. В.Мисик)
Газелі
"Веселий чашник! Заповни келих напоєм п'янким!"
Легким було кохання, а тепер стає важким.
Хай вітер пахощі смоляних кіс твоїх принесе,
Чий аромат мускусний заволодів єством моїм....
16
Я вже давно усім казав: "Троянду не кохай -
Вона сама собою змалку, певне, полонилась!"
їй мускус ні до чого – бо небесний аромат
З народження від одягу її летить на крилах.
31
Весна без кохання, мабуть, не весна,
Як чаша порожня завжди без вина.
Квітник без коханої гине в саду,
Бо пахощі квітам дарує вона.
Троянда і та без пісень солов'я
Здається усім не така вже струнка.
На картині твоїй є коханої лик,
А без нього вона була б просто мазня.
Без обіймів, гарячих цілунків
І жона – не палка та кохана жона.
О, Гафіз! Життя ніби дрібна монета:
Бо нісару служити не може вона.
76
Вставай! Від пахощів таких чманіє голова!
Волосяницю окропи вологою вина!...
Прислухайся, поради нам соловей дає :
"Ти квітки вдачі аромат візьми собі сповна!
79
Вина бажаєте? Вино замінить нам єлей! -
Троянда радила. І відповів їй соловей: –
Допоки молодий, ти килим розстели в саду,
Радій красі троянд, нарцисів та лілей.
Як сад весною розквітай, стій міцно мов самшит
І станом кипарису полони людей.
Якщо ж розкриється чудових вуст твоїх бутон -
Кого порадує твій ніжний голос – ней?
Сьогодні свято на базарі. На ньому -
Червону ціну ти чекаєш від гостей.
Не забувай: краса – то свічка на вітру,
Таланту свічку запали вогнем очей!
Розкішних локонів мускусний аромат,
Немов стріла, яку пустив колись Сохейб.
У шаха нині в квітнику усі співочі птахи.
Гафіз, газелі заспівай, ширазький соловей!
Рубаї
Мов жовта троянда кохання моє від туги,
В багряній троянди крові я помру від туги.
Кошлатий, мов стопелюсткова троянда,
Фіалкою голову знову схилю від туги!
52
Коли вітер в саду, як служниця троянд,
Поправляє прикраси пахучі троянд,
А ти хочеш сховатись від літнього сонця -
З сонцеликою захист знайди у троянд
ОМАР ХАЙЯМ. РУБАЇ
209
Доволі мріяти про барви й аромати,
Гидкого й доброго у всесвіті шукати!
Хоч ти Земземом будь і джерелом життя,
А прийдеться й тобі нікчемним прахом стати!
КРИМСЬКИЙ АГАТАНГЕЛ
«Забрався я на шпиль…»
* * *
Забрався я на шпиль…Внизу носились хмари…
Дививсь у далечінь: на море, на Бейрут.
Тут глетчери, зима, а там буяють чари…
Палючий, дивний край!.. Чудовий райський кут!
Леліється Бейрут… Блискучий сад тропічий,
Де пальма розрослась на килимі з лілей!
І ллється аромат гарячий, наркотичний
З п’янючих тубероз, розкішних орхідей.
Дивлюсь і на Ліван… там дише прохолода…
Зеленая лука… Пахучая роса…
Смолистий свіжий ліс… Могутняя природа…
Рожевії гаї… Весняная краса!
А тут, над хмарами, куди отсе я скрився,
Глибокії сніги та скелі ледяні.
І з-під тії кори синенький ряст пробився
Та й тихо-лагідно всміхається мені.
Дужіша від кедрин — ся квіточка бліденька;
Поборює зиму і крижаную луть.
Така — моя любов: горить собі тихенько
І, не палаючи, пропалює всю грудь.
1900 р
***XX
Пишний день розганяє
ТуманИ, наче дим.
Виснуть сивії косми
Над Ліваном старим.
Теребанти і кедри
Точать свіжий бальзам;
Понад бором повіяв
Голубий фіміам.
Та зцілющі бальзами
Не погоять мене
І туманної туги
Ясний день не зжене.
Думи, думи-зміюки
Задушили життя,
Мов залізні кайдани
Колискове дитя.
ПРЕЛЮДІЯ
...Грунт новий, - квітки новії,
В них і пахощі новітні:
Дивні, дикі аромати,
Що вдираються в мій ніс,
Дражнять, колють і лоскочуть...
А мій ніс несамовитий
Аж мордується, - мізкує:
"Де ж я нюхав щось такеє?!
Чи не там, на Ріджент-стріті
На палюче-жовтих грудях
Струнковитої Яванки
Щ о жувала все квітки?...
***
Невидимо я полину по землі
Тихим вітром по запашному зіллі;
Ароматом, повним чару,
Обійму тебе, мій царю,—
Горду голову твою Опов’ю.
СОНЕТ 5 ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР
Всевладний час зродив краси взірець,
Що досконалістю вражає зір.
Тоді нищителем стає творець
І нищить свій неперевершний твір.
Це ж саме він під вітру дикий рев
Жбурляє літо злій зимі до ніг,
І пада лист, і стигне сік дерев,
І всю красу вкриває мертвий сніг.
Коли б не квітів запахущий хміль —
Текучий бранець у тюрмі зі скла,—
Забули б ми в морози й заметіль
Красу весни, що квітами цвіла.
У тій тюрмі зелений гине лист,
Не пахощі — душі і тіла вміст.
Переклав Дмитро Паламарчук
Аромати та запахи в поезії Шарля Бодлера. Збірка "Квіти зла"
ВІДПОВІДНОСТІ
(Переклад Д.Павличка)
Природа - храм живий, де символів ліси
Спостерігають нас і наші всі маршрути;
Ми в ньому ходимо, й не раз вдається чути
Підмурків та колон неясні голоси.
Всі барви й кольори, всі аромати й тони
Зливаються в могуть єдиного єства.
І зрівноважують їх вимір і права,
Взаємного зв'язку невидимі закони.
Є свіжі запахи, немов дітей тіла,
Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,
Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,
Як ладан і бензой, як амбра й мушмула,
Що опановують усі безмежні речі;
В них - захват розуму, в них відчуттям - хвала.
ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ
Вечірній час прийшов. На кожній стебелині
вже квіти куряться, немов кадильний дим;
і звуки, й пахощі в повітрі голубім;
меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні.
Вже квіти куряться, немов кадильний дим;
ридає скрипка десь, як серце в самотині;
меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні;
сумна краса небес в спокої віковім.
Ридає скрипка десь, як серце в самотині,
зненавидівши те, що чорним звуть нічим;
сумна краса небес в спокої віковім,
пірнуло сонце в кров, що застигає в сині...
Зненавидівши те, що чорним звуть нічим,
шукає серце втіх в минулій світлій днині.
Пірнуло сонце в кров, що застигає в сині,
а слід горить в мені потиром золотим. .....
ВОЛОССЯ
О руно золоте! Гривасте коливання,
І кучерів тремких пахуче стоголосся!
Щоб заселили мій альков у мить смеркання
П'янливі спомини, що сплять у цім волоссі,
Я підійму їх, мов хустину, в час прощання.
I млосна Азія, і Африка гаряча,
I весь далекий світ, відсутній і незримий,
Живе в глибинах цих, у ароматних хащах.
Немов надбожий дух, що музикою рине,
Пливе в цих запахах душа моя незряча.
I я пливу в той край, де дерево й людина,
Ще повні соку й сил, у дикій спеці мліють:
Я, коси дужі, ваш, я ваш і з вами лину!
Перлинне море це на хвилях мрій леліє
Вітрила і вогні - зкришталені хвилини.
То порт - у нім душа моя жагу вгамує,
У хвилях кольорів, і звуків, і парфумів;
Муаром, золотом там кораблі струмують
Назустріч славі, що в химернім тлумі
Із неба чистого спекотою вирує.
I голова моя, сп'яніла од кохання,
Ув океан оцей бездумно поринає
Душа - тремтливий дух у млосному вмиранні
I лінощі давно минулі відшукає,
Блакитні кучері, мов балдахін темнавий,
Ви неба голубінь мені навік вернули.
Ці пасма, що боги створили вмить забави,
П'янять мене - вітри з них зачерпнули
Єлей оливи й запах мускусу лукавий,
Надовго! Назавжди! Рука моя в цю гриву
Рубіни сіятиме, перли і сапфіри,
То ж будь моїм бажанням незрадлива!
Бо ти - оазис мій, моя одвічна віра!
Святе моє вино, вино жаги п'янливе!
ПІВСВІТУ У ВОЛОССІ
Дозволь мені довго-довго дихати пахощами свого пишного волосся, дай припасти до його лицем, як припадає той, що прагне, до хвиль струмка; ніби пахучою хусткою, я хотів би обмахуватись ним, щоб розвіяти в повітрі свої спомини.
Якби могла ти знати, що я бачу, що вбираю в себе, що я чую в твоїм пишнім волоссі! Пахощі його, немов музика, ваблять до себе мою душу.
В цім волоссі затаїлась чудова мрія; мені сняться щогли і вітрила; ось бачу я в сні безмежне море; вітер несе мене в чудові краї; чистіша і глибша блакить неба, в повітрі віє пахощами фруктів, листя і людського тіла.
В цім океані волосся мені ввижається затока - там лунають тужливі пісні, там метушливо рухаються міцні люди, що зійшлися з ріжних країв; кораблі виступають своїм тонким і складним профілем всіляких форм на тлі неосяжного, в вічному полум'ї, неба.
Пестячи твоє волосся, я знов переживаю солодку втому тих довгих годин, коли в каюті чудового корабля, на канапі серед квітів мене вколисували хвилі прибою, під гомін свіжих течій в тихій затоці.
В пекучій глибині твого волосся я чую запах тютюну, змішаного з опієм і цукром; чорна ніч його сяє мені безсмертною тропічною блакиттю; а пушок по краях п'янить мене пахощами мюску, смоли і кокосового масла.
Дозволь же мені довше кусати ці важкі чорні кучері; мені здається, що я знищую свої спомини, коли гризу їх, ці гнучкі, свавільні пасма.
Є пахощі міцні, невтомні аромати,
Спроможні в пори всіх речей і тіл вникати,
І кажуть, що вони живуть і в порах скла.
Отож, у скринечці, що замкнута була
Багато літ, або десь в мотлосі брудному
Спорохнявілого, покинутого дому
Знаходять інколи старий флакон — дива! —
З якого струменить духів душа жива.
І тисячі думок, мов хризаліди сплячі,
Вмить прокидаються у тьмяному замряччі
І випростовують, зачувши рук тепло,
Блакиттю й золотом лямоване крило.
П’янливі спомини летять у високості,
В повітря звихрене, та раптом сила млості
Штовхає душу вниз руками обома
В безодню, де лежить міазмів людських тьма.
Там піднімається із тліну, з порохнявин,
Мов Лазар, що встає, і роздирає саван,
І слухає своїх змертвілих костей хруп,
Кохання згірклого пахкий, чудовний труп.
Як зникну з пам’яті людей, як без пощади
Жбурнуть мене в куток зловісної шухляди,
Чи на посмітнище, чи десь в забутий схрон,
Як запорошений і висохлий флакон,
Я буду гробівцем твоїм, чумо кохана,
Отруто дорога, ядуча, нездоланна,
На небі зварена, мені налита вщерть,
Живлюща, як життя, і вбивча, ніби смерть.
(З французької переклав Дмитро Павличко)
ЕКЗОТИЧНИЙ АРОМАТ / СПЛІН ТА ІДЕАЛ
Коли, склепивши зір, в осінні вечори
Грудей твоїх палких я пахощі вдихаю,
Щасливі береги незвіданого краю
З’являються мені, як сонце з-за гори.
Лінивий острівець, де золоті дари
Природа подає в нев’янучім розмаю,
Мужчини і жінки, невинні діти раю,
Дивують щирістю, як очі дітвори.
Так, відкриває світ мені твій запах, мила,
Я бачу гавані в блакиті осяйній,
Де стомлені від хвиль хитаються вітрила.
Незнаний аромат пливе в душі моїй,
До співу моряків домішується в ній,
Де тамариндових дерев буяють крила.
(З французької переклав Дмитро Павличко)
ПРИМАРА. II АРОМАТ
Чи ти вдихав колись, читачу мій,
П’яніючи, од насолод зомлілий,
Туманність ладану чи легкокрилий
Пах мускусу у церкві осяйній?
Минуле нині, мов хмільний напій:
Краса не блідне й на краю могили,
Коханець, що схились над тілом милим,
Ще бачить світ несповнених надій.
Струмує, наче пахощі з кадила,
Її волосся, ніжне й золоте,
І, здичавівши, запах цей росте;
Й не відійшла ще юність, не лишила
Ці оксамити, шиті перламутром,
І дивним ароматом дише хутро.
ДЖОЗУЕ КАРДУЧЧІ. "ІДЕАЛ".
З італійської переклав Василь Білоцерківський
Кроком божественним йдеш ти, о Гебо,
усміх злітає із вуст мимохітний,
я ж весь охоплений амброзіальним
з келиху твого п’янким ароматом;
більше я сутінку не відчуваю —
часу й холодних турбот; лиш, о Гебо,
я відчуваю еллінське життя,
що в жилах одвіку моїх протікає.
***
Немає коментарів:
Дописати коментар