Infini Caron (1912)

   Крізь восково-помадну щільність альдегідів просвічуються солодкувато-квіткові запахи, в яких впізнати хоч один знайомий не вдається... То натяк на індольність, то соковитість зрізаного стебла, то медову солодкість та фруктовість, то вершкова кремовість.

   Замість квіткового розмаїття з'являються гірко-пряно-анімалістичні та шкіряні виразні ознаки, а також серйозність та похмурість. Пильні ознаки часу встигли наякати та засмутити. Напевно, потрібно було б щось значно "молодше" вибрати - само собою подумалось. Та звичка бути терпеливою та не поспішати з висновками стримала бажання змити парфуми із шкіри, на щастя.

   Рідина чим більше зігрівалася на шкірі, тим все ставала ніжнішою, з'являлося м'яке тепло та сяяння. Коли розвіялися пильні озаки та сумніви, аромат ніби скинув з плечей старий плащ і представив розкішну сукню, з якою не витримають порівняння ні сучасні фасони, ні фактури, ні найновіші ідеї. Смолиста колючість на деревному тлі та мшистість розступилися, щоб показати квіткове серце аромату.

   Першими привернули увагу запахи бузку та ірисів несподіваним кремово-трав'янисто-пудровим звучанням. Засяяв чуттєвий вогняний медово-бурштиновий із фруктовою свіжістю жасмин.

   Та "зірка" Infini Caron все ж помадно-фруктова, а згодом мармеладна з краплинами роси троянда.

   Добре знайомий запах кароновського сандалу та шоколадно-карамельна амбровість.

   Це саме той зракок Infini Caron з далекого 1950 року (за здогадками) із овального флакону у каторнній барабанній коробці. Але назва вже Infini, а не L'Infini, як це було у оригінальному варіанті у 1912 році, задуманому Ернестом Дальтрофом. У чому ж різниця так ніхто із колекціонерів не знайшов відповіді на запитання. Принаймні, я не розшукала фактів.

   Таку пляшку можна зустріти на аукціонах та пропозиції менше 1000 $ не має. По-хорошому можна лише заздрити колекціонеру Наталі, яка поділилася рідкісною рідиною. На фото саме її пляшка.

   Infini Caron (1912) - це історія про розкішну сяючу помадно-кремову троянду у пряно-анімалістичному оточенні на тлі борошнистого сандалу.

   Таке споглядання ароматної краси завжди викликає захоплення і може зрівнятися лише з відчуттям, яке виникає у Луврі чи галереї у Дрездені.

 
   16.12.2018
   Чи любите ви аромати Caron так, як люблю їх я?!  Вишукані, елегантні, глибокі, хвилюючі, містичні. Дивовижно, що композиції 1990 років мені здаються в стилі ретро, а ось ці парфуми з далеких 1950 не мають і натяку на час. І композиція Infini Caron 1970 року, яку я теж люблю, все ж поступається оригінільній 1912 року.

   Щільні, але світлі альдегіди, без пильності чи маслянистості, кремово-борошнисті.

   Терпкість бергамоту, його соковита шкірка, камфорність, прохолодна ментольність, димність такі яскраві, що не можливо не здивуватися "здоров'ю" старих парфумів, а щонайменше вони із 1950 років.

   Деревина сандалу делікатно-мускусна, з ледь вловимою гірчинкою, на фоні якої повільно розпускаються солодкувато-фруктові троянди і нагадують N'Aimez Que Moi Parfum Caron. В ароматі троянд свіжість ранку та соковита фруктовість змінюються мармеладною помадністю та кремовістю.

   З часом аромат стає все сухішим і деревним, з ледь відчутними гіркувато-шкіряно-анімалістичними ознаками та теплом. Запах сандалу припудрюється солодкою ваніллю та доповнюється чуттєвим тілесним мускусом.

   Infini у такому варіанті такі, якими їх задумав Ernest Daltroff у далекому 1912 році. Це пудрова трояндово-сандалова вишуканість. 

Pot Pourri by Herbert James Draper, 1864-1920. 1897. Tate Gallery, London.