Париж - святковий аромат та діамантове сяяння
Чесно кажучи, я про Париж не дуже і мріяла. Ну, хотілося потрапити ще раз у місто, яким всі марять, але щоб це бажання було палким і нестримним, як, наприклад, про Італію, то ні. Навіть від усвідомлення цієї думки було якось не зручно. Париж зустрів сірим прохолодним туманом абсолютно байдуже. Радувала більше реакція моїх дівчат, коли вони побачили Ейфелеву вежу. Для них це була найголовніша візитна карточка міста, яка у мить пробудила від сну, забрала всю втому, згладила якісь незручності. І хоча вигляд з площі Жофр абсолютно не романтичний і крім знайомих ліній вежі не було нічого такого, що могло привернути увагу чи просто помилувати око, радість їх переповнювала.
Якби не червоні квіти чи то троянди, чи шипшини, то перші світлини із Парижу мені було б не цікаво передивлятися.
Та все ж я перейнялася настроєм дівчат і раділа самому факту, що ми у столиці Франції.
Перед мандрівкою я давала собі слово, що буду нотувати найдрібніші враження та емоції, бо з часом все, навіть найяскравіше, притупляється, розсіюється. А кілька влучних фраз у мить можуть відновити в пам'яті потрібні моменти. Та вистачило мене всього на два дні. У Парижі я навіть не згадала про таке рішення. Тому, яким був ольфакторний образ міста того ранку, я вже не впевнена. Сьогодні здається, що прохолодно-альдегідний з присмаком металу.
З вікна автобуса розглядати Париж все ж таки цікавіше, ніж по телевізору, але при цьому абсолютно не відчуваєш ні атмосфери, ні особливого настрою. І хоча це були чорно-білі хроніки та все ж я жадібно слухала розповідь екскурсовода і раділа, коли проїжджали повз знаменитих місць.
Найперше місце, яке пробудило захоплення, наповнило життя яскравими кольорами та ароматами - це сад Тюїльрі, який знаходиться у центрі Парижу між Лувром і Сеною, площею Згоди та вулицею Ріволі.
По доріжкам та алеям цього у італійському стилі парку з французькою розкішшю ми гуляли найчастіше. Здавалося, доріжки, фонтани, озерця, скульптури, кам'яні елементи багато раз бачили та щоразу помічали все нові дивовижні фрагменти.
Перший час реагували на зелені стільці, якими наповнений парк. Та за три дні звикли і вже здавалося цілком нормально, що є можливість присісти помилуватися краєвидом чи просто відпочити .
Акуратні підстрижені вже позолочені дерева, ідеально рівні галявини соковитого зеленого кольору, різнобарвні квітники. Та чомусь мені найбільш запам'яталися георгіни і саме їх запах став лейтмотивом аромату осіннього Парижу.
Біля Сени найхолодніше, ніж у будь якому іншому місці міста. Але не спуститися до берегів найбільшої річки Франції , щоб роздивитися зблизька, щоб відчути крижане дихання та прослідкувати за стрімким рухом, не можливо було.
Від води віяло якимось смутком. Можливо, тому що це популярне місце для самогубців та злочинців. У той же час Сена завжди надихала художників і у моїй згадці річка залишилася чомусь саме у імпресіоністичному стилі.
Вечірня Сена має інший настрій. Як і все місто, вона стає розкішною, святковою, урочистою, сяючою, коли у воді відбиваються вогні соборів, мостів, споруд та веж.
Я не помітила виразного запаху сріблясто-срібної води. Ні відтінків болота чи мулу, ні солоного чи рибного нюансу. Лише кришталева прохолода, яка підсилювала звучання альдегідів та діамантовий блиск.
Лувр пахне мистецтвом, шедеврами, історією. Це пильно-мармуровий запах, в якому не затримуються парфуми відвідувачів, напевно, із-за величезного простору. Він розсіяний, не сконцентрований, не привертаючий увагу. Його можна і не помітити. Не дивно, бо вся увага на споглядання величної краси.
Для знайомства з мистецтвом трьох годин занадто мало. Тому неодмінно потрібно повернутися, щоб повільно насолоджуватися миттєвостями наближення до безкінечної гармонії та вічності.
Три найяскравіші фрагменти залишилися у моїй пам'яті про Лувр.
Величезна черга до Мони Лізи, час у якій спливав непомітно, так як розглядала навколо інтер'єр та людей, які влаштовували фотосесію на фоні шедевру. І хоча я категорично проти такого фіксування значної події у культурному житті людини, також зробила фото своїх вихованок біля картини.
Особисто мені найлегше сприймати твори, які я знала за репродукціями чи розповідями. Обмаль часу гнала у швидкому темпі від картини до картини, із зали в залу. Зловила себе на думці, що заздрю тим особам з блокнотом та ручкою, що стоять біля експонатів, вдумливо розглядають та фіксують свої спостереження.
Найбільш зворушливою була для мене сцена, коли маленьким французам 6-7 років мистецтвознавець у казково-ігровій формі розповідала історії. Так шкода, що наших дітей з раннього дитинства не навчають розуміти красу, що вихідні влаштовують не у музеї, а в торговому центрі.
Про музей парфумерії Fragonard, напевно, потрібно було б розповісти в першу чергу. Але чомусь про нього згадую в останню. Хоча дуже хороше, світле враження.
Це вже другий музей парфумерії, який я відвідала. Цього разу на бульварі Капуцинок,39 в бувшому театрі.
Було багато часу щоб уважно роздивитися всі експонати, затестити, порівняти, вибрати, пофотографувати. Екскурсію проводила хорошою російською консультант, яка родом із Польщі, і я її вмить впізнала. Минулого разу саме вона спілкувалася зі мною у музеї, що біля Опери Гарньє.
Парфуми мене не цікавили, тому я тестила без особливого натхнення, швидше за компанію. Вибрала у колекцію мило з реалістичним запахом сандалу та кардамону і залишилася задоволеною. Та коли побачила на вітрині книги про парфуми Fragonard, прокинувся добре знайомий інтерес колекціонера, який не можливо було не задовільнити. І моя бібліотека поповнилася цікавим екземпляром.
У моїх вихованок, які одночасно є і учасниками дитячого парфумерного клубу, пробудився інтерес до ароматів і вони відразу ж проявили бажання зустрітися по приїзду додому. Інші активно купували парфуми та мило у подарунок бабусі чи мамі.
Та насичений ароматами запах у магазині не всім до душі. Так одній дівчинці розболілася голова і вона попросилася на свіже повітря.
Та те, що Париж пахне парфумами та запашним милом, залишилося у пам'яті кожного.
Я хотіла побачити багато чого у Парижі та відвідати певні заклади та ось Ейфелева вежа чомусь не цікавила абсолютно. Та так чи інакше не можливо було уникнути зустрічі з нею. Вона була майже завжди поруч. Ну, так здавалося, що поруч.
Прогулюючись Єлисейськими Полями, вдихаючи дзвінке осіння повітря, спостерігаючи за золотистим вбранням природи, милуючись заходом сонця і легендарними сутінками, я пройнялася до вигляду Ейфелевої вежі великою симпатією. Завдяки їй осінь у Парижі набула особливого, неповторного вигляду. А завдяки цій порі металева вежа потрапила в дивовижне колоритне різнобарвне оточення.
Найдивовижніший вигляд на вежу Ейфеля відкрився з площі Трокадеро. На тлі неба кольору волошок вона засяяла радісними та життєстверджуючими вогниками, які на кілька хвилин кожної години оживають, перетворюючись у діамантове вбрання.
Від цього дійства емоції зашкалювали. Напевно, це була кульмінація візиту у Париж. Всі інші враження про сіре небо, прохолоду, смуток, не досягнення якоїсь мети відійшли на задній план, а потім взагалі розчинилися у сутінках. Залишилося стійке відчуття щастя, радості, свята. Напевно, це як об'єднані День народження та Новий рік. Два улюблених моїх свята, але радість від них помножена на 100.
Ох, як же був правий Хемінгуей, коли назвав свої спогади про життя у Парижі - "свято, яке завжди з тобою." І всього за кілька днів Париж став таким і для мене - сяючим і радісним, щасливим, яскравим, кольоровим, змістовним, насиченим подіями, враженнями та емоціями.
Ще Париж - не аби який гурман. Він пахне круасанами та кавою, смаженими каштанами, витонченим запахом сиру та червоного вина. Додала би ще щось про запах трюфелів та, на жаль, не коштувала.
А ще - це найсмачніший та неймовірно вишуканий десерт. Апетитно-солодкий, казково-магічний, зачаровуючий Діснейленд. Це як оживший сон, як паралельна реальність, як щось виняткове, як подарунок на День народження, коли тобі 5 років. Діснейленд додає до ольфакторного образу запахів ванілі, шоколаду, вершкового крему, пісочного печива, а також аромату мрій та найщасливіших снів.
Кажуть, що Париж пахне модою. Звичайно, не буду заперечувати, але цього разу я мала таку насичену мистецьку програму, що шопінг та мода вулиці залишилися без уваги.
Ще кажуть, що Париж пахне каналізаціями та стічними водами, бомжами та крисами. Можливо, та я ні разу не вловила подібного. Про все це знаю лише з "Парфумера" Зюскінда та Інтернетних новин.
Париж - це альдегідно-квіткова, кремово-помадно-пудрова композиція, з холодним блиском сяючих діамантів, з ванільно-кавово-шоколадними нюансами, терпкістю вина, з чуттєвою глибиною анімаліки та шипровою базою з ознакми золотої осені.
Я довго не могла визначити, які парфуми взяти з собою у мандрівку. В останній день вирішила, що не обійтися у Парижі без Caron, Guerlain Chamade та L’Heure Bleue, Chanel 19. Все взяла та ще й у мініатюрних флаконах, щоб пофотографувати. А носила всі дні виключно Opium Yves Saint Laurent, забувши про існування всіх інших. Багатство відтінків аромату перекликалися з моїм сприйняттям Парижу і доповнював щасливий стан. Opium звучав тихо смолисто, то помадно звабливо, то розлітався квітковими пелюстками у осінньому повітрі. І мені не хотілося нічого іншого парфумерного, я не виривалася у парфумерні магазини, не розшукувала улюблені брендові вітрини. Лише вдома згадала, що планувала придбати Essence Rare Houbigant, що все ж таки не відвідала Caron і було б добре затестити ... багато чого.
Два тижні після повернення мені щоночі снився Париж. Щоранку я прокидалася щаслива, що знову знаходилася у тій радісній, сяючій, мистецькій атмосфері.
Сьогодні я вже не так часто згадую сад Тюїльрі, не усміхаюся, коли розглядаю світлини з парасольками у фонтані, не планую ближчим часом відправитися на Монмартр. Та ось захотілося перерахувати всі парфумерні композиції, присвячені цьому дивовижному місту. Думаю, я сама не впораюся, тому буду рада за допомогу.
Отже, Paris Yves Saint Laurent - про троянди. І я пригадала в мить ті чи то троянди, чи шипшину на сірому тлі Ейфелевої вежі.
L’Heure Bleue Guerlain - це саме ті сутінки, якими я милувалася біля Сени.
Champs Elysees Guerlain - це та знаменита вулиця і ми по ній гуляли!
Les Exclusifs de Chanel 31 Rue Cambon Chanel - символічна адреса у світі моди.
Rive Gauche Yves Saint Laurent - Лівий Берег - центр богемного і культурного життя Парижу.
24 Faubourg Hermès - адреса головного магазину Hermès.
Un Jardin Sur Le Toit Hermès - невеликий сад на даху центрального офісу Hermès в Парижі.
Rose Trocadéro Le Jardin Retrouve - про прекрасну жінку з букетом троянд на площі Трокадеро. Я так тішилася, коли опинилася на цій площі і мріяла по поверненню вдихнути парфуми, присвячені ій.
Soir de Paris (Evening in Paris) Bourjois - аромат присвячений вечорам та ночам Парижу. Дивно, не знайшла своїх нотаток, хоча впевнена, що у мене зразок є.
Love in Paris Nina Ricci - не знайома з композицією. Кажуть, що це романтична історія.
Parisienne Yves Saint Laurent - теж не знаю. Кажуть, ягідна помада.
Parisienne Yves Saint Laurent - весняний Париж, що пахне фіалками.
Back To Paris Eisenberg - обов'язково!!!
.
