Fleurs de Rocaille Caron

   
   Несподіваний вибір парфумів для Новорічної ночі, але це була така потреба, як тоді, коли організм вимагає чогось солодкого чи красивого. З першими запашними фразами зрозуміла, що заскучала за Fleurs de Rocaille та за Caron взагалі.

   Насичений повітрям, свіжістю, зеленню та квітами подих впевнено увірвався у новорічну реальність. Раніше, здається, я не помічала такої наполегливості та впевненості.

   Нектарна солодкість іланг-ілангу. Терпкість деревини сандалу, яку буде чути протягом всього звучання, як і волого-землисту мшистість. Вологість бузку. Помадність троянди та кремовість фіалки. Борошнистість ірису та фруктовість. Зеленкувата ніжність конвалій та гірка трав'янистість. Навіть трохи є щось від водянисто-холодних цикламенів. Можливо, інтуїтивно я обрала парфуми, адже так прагнула розшукати ці квіти, як символ Різдвяного Лондона (все ще не вдається не згадувати).

   Масна анімалістичність. Лише в останню чергу згадала про альдегіди. Так, саме завдяки їм Fleurs de Rocaille має кришталеве сяяння, як і металевий посмак.

   У моїй колекції аромат Caron давно та лише у ці дні я дізналася, що Карл Легерфельд вважав парфуми одними із найдосконаліших. Саме Fleurs de Rocaille подарував Ернест Че Гевара своїй дружині, як весільний подарунок - таку романтичну історію згадує молодший брат легендарного команданта Хуан Мартин Гевара у книзі "Мій брат Че".

   Іншу історію, пов'язану зі зворушливим ароматом про ніжність для леді, можна вважати, навпаки, курйозною. У 1940 роки кінокомпанія RKO (Radio-Keith-Orpheum) Pictures уклала угоду з домом Карон, щоб флакон з Fleurs de Rocaille фігурував в одній зі сцен фільму "Шлях насолоди". Це мало стати вигідною рекламою для парфумерного бренду. Актриса Джинджер Роджерс грала головну героїню, яка прагнула уникнути долі своєї мами та бабусі. "Це був фільм про проституцію, і замість асоціації з вищим світом зоряний аромат був показаний в обставинах, що становлять «бруд, розпусту та огиду». Бренд Caron звернувся з позовом до суду, після того, як R. K. O. відмовилася вирізати епізод із парфумом. Втім, цензура так завуалювала всі натяки на проституцію, що багато глядачів взагалі не здогадалися, про що фільм" - пише Ліззі Остром у "Історії ароматів XX ст". Зовсім інша справа - американський ремікс "Запах жінки" , у якому Fleurs de Rocaille пахне вільнолюбна інтелектуалка з рудим волоссям.

   А ось з оновленим ароматом Fleur de Rocaille, який вийшов у 1993 році я до цього часу так і не познайомилася. Чи то нагоди не сталося, чи боюся отримати розчарування.

"Запах жіки" / запахи та аромати у кіно

"Запах жінки"

   "Запах жінки" (1992) Мартіна Бреста у головній ролі з Аль Пачіно я дивилася три рази точно, а можливо і більше. Перше знайомство з фільмом було звичайне, як у простого любителя фільмів. На головний лейтмотив, який "червоною стрічкою" проходив через усю історію, я майже не звернула уваги. Вірніше, звернула, але не так уважно, як потрібно б було. Другий мій перегляд був уже у ролі глядача-парфманіяка, який жадібно поглинає всю інформацію стосовно запахів та ароматів. За третім разом я вже розуміла, чому кожна з героїнь пахла саме тим, чим пахла (юна дівчина Донна ледь вловимим запахом мила Oligvie Sisters, що символізує запах чистоти; у дружини брата Гретхен не має власного запаху, він змішався з запахом кухні та страв, а невістка Гейл користується парфумами Mitsouko Guerlain, які розповідають, що за образом зразкової домогосподарки приховується пристрасна жіноча натура; вільнолюбна інтелектуалка з рудим волоссям пахне Fleurs de Rocailles Caron, а дівчина з вулиці, що вибилась в люди, - Floris ).

   А ось недавно зовсім випадково дізналася, що американський "Запах жінки" - це ремейк на італійський однойменний фільм 1974 року Діно Різі та роман Джованні Арпіно "Морок і мед".

   "Profumo di donna" мене щиро розчулив та залишив приємний післясмак. Крім яскравих моментів із запахами у фільмі відбувається подорож по улюбленій Італії: Генуя, Рим та Неаполь. Ну, і чудова гра актора Вітторіо Гасмана та романтична музика.

   Не хочу порівнювати картини, кожна хороша по-своєму і заслуговує на гарні відгуки. Тим більше, що у американському ремейку збережено назву, ідею та головним героєм є все той же сліпий полковник, який не любить людей, окрім жінок. Та сюжети розвиваються по-різному і є багато цікавих образів та нюансів що в одному, що в іншому. Для поціновувачів ароматів неодмінно потрібно знати обидва для обізнаності та естетичного задоволення.

   Можливо, ви вже давно і знали про ці дві кінокартини. Що скажете? Вам який фільм до вподоби? Кому більше симпатизуєте полковнику Фаусто чи Френку Слейду? Якщо ні, то приємного перегляду! Впевнена, залишитеся задоволені!

   До слова, є ще навіть південно-корейський серіал "Запах жінки" (2011). Не люблю серіалів, тому й не дивилася. Але якщо порадите, що цікаво, то можу зрадити своєму принципу ради мистецтва.