Harmonie Pastorale Lucien Ferrero Maitre Parfumeur

   Композитор Бетховен стверджував, що музика його Пасторальної симфонії (симфонія №6) не змальовує конкретні події чи картини, а передає відчуття, пов'язані з сільською природою. Життєрадісна та безтурботна, весела та мрійлива гармонія людини та природи.

   Саме Пасторальна симфонія надихнула парфумера Люсьєна Фарреро на створення аромату Harmonie Pastorale. Я не змогла проігнорувати можливість познайомитися з ароматом, так як ще минулої весни закохалася у Par Amour Pour Lui Ferrero Maitre Parfumeur і вирішила неодмінно пізнати інші композиції метра парфумерії.

   Морозною зимою спроби здійснити бажання не увінчалися успіхом. Тонізуючі, бадьорі та надихаючі парфуми видалися мені не просто насичено-зелено-трав'янистими, а приголомшливо вибуховими. Зовсім інша справа весна, коли Пасторальна Гармонія звучить не лише органічно, а реалістично змальовує ідилію сільського життя та ольфакторно передає музику великого композитора.

   Розпочинається Harmonie Pastorale веселими льодяниковими цитрусами, гірчинкою шкірки лимону та захопливо терпко.

   Свіжість, прохолода, трав'янисто-пряно-димний лікарський насичений аромат шавлії, який може трохи налякати своїм напором та впевненістю. А ось приємнішим та дружнім виглядає поруч солодкувато-масний запах чебрецю. Морозна ментольність м'яти.

   Смолиста та липка деревина з шоколадною гіркотою. Ледь помітна солодкувато-фруктова помадність.

   В повітрі помічаю аромат лаванди. То виразні ознаки неролі, то петітгрейну.

   Спочатку я зраділа, що Harmonie Pastorale створила відповідну атмосферу і я потрапила у чудовий запашний світ. Потім аромат і я разом з ним отримали купу компліментів та запитань що це за парфуми і як вони гарно пахнуть, і як приміщення ними наповнилося і хочеться вдихати і вдихати. Продовженням та логічним завершенням моєї пасторальної історії була маленька подорож у мальовниче село Дермань та милування природою та весною.

Аромати та запахи Карпат

 

 Правічна гармонія та упорядкована краса.

 

   Карпати - оксамитові та затишні, розлогі та широкі. Видаються не високими і тим викликають нестримне бажання рухатися, заманюють піднятися на вершини і доторкнутися до мережива хмар.

      Я ще літом намагалася написати про Карпати, коли повернулася із подорожі. Але все щось стримувало, тому кілька абзаців так і залишилися у чернетці не закінченими.

    А можливо, мені тоді не вистачило вражень та емоцій, щоб виплеснути їх на папір. Можливо, я на підсвідомому рівні вже знала, що через три місяці знову потраплю у ці краї, які наповнені бездонним спокоєм, величною красою та нескінченною гармонією.

      Моє естетичне задоволення просто зашкалює від фрагментів, пейзажів, сцен ... Куди не поверну голову, отримую нову ідею для радості, нову порцію для насолоди, нові барви для захоплення, нові запахи для досвіду, нові миті для щастя.

   Мій балкон виходить на залізничну станцію, яка нагадує, швидше, бачені колись кадри із фірмового фільму, ніж реальність. Звуки потягу не відволікають від думок та милуванням горами, які створюють горизонт, а навпаки, додають романтики та ритмічного супроводу.

      На тлі багряних гір виблискують куполи невеличкої церкви, яка органічно доповнює палітру дерев у жовтому вбранні.

Гори димлять…
Так казково, велично.
Гори димлять…
І димлять вони вічно.

Гори димлять…
Мов небесна завіса.
Начебто сплять.
Нехай мир їм насниться.

Гори димлять..
Українські вершини
В небо летять,
Наче крила пташині.

Справжня краса –
Неповторні Карпати,
Ці чудеса
Богом дані нам мати.
Вікторія Бондаренко

             

     Ранок починається з кави на балконі та сіро-коричневих гір, які димлять. Це ті відтінки сірого, які не нагадують ні про модний фільм, ні про смуток, ні про безхарактерність. Це щось містичне, таємниче, загадкове, інтимне. Наповнене особливим благородним змістом та викликає поетичні порівняння та бажання філософствувати.

         Взагалі, гори - це щось не буденне. Для мене, мандрівниці. Чи милуються ними місцеві? Чи вбирають кольори та фарби, чи слідкують за контурами, чи прислуховуються до ароматів?

«- Моя тіточка марить Парижем, - сказав професор. - Вона мріє про те, як пила б каву з маленьких чашок на лівому березі Сени.
- Так, це прекрасно, - сказала Клара.
- Ні я не розумію! - сказав професор. - Чому ж? - Як може змінитися смак кави в залежності від місця, де його п'єш.
- Але це саме так і є!
- Нехай! Але я цього не відчув.
Клара Йоргенсен глянула на нього співчутливо.
- Справа не в тому, що п'єш каву, - сказала вона. - Головне - це настрій.
- Ти п'єш настрій?
- Так. Подорожі - це чуттєві відчуття.«
(Крістін Валла «Мускат»)

    Гори додають містечку особливої атмосфери і автоматично викликають симпатію. Їх магія заповнює всі куточки, навіть ті, де не має охайних доріжок та вишуканих парканів, де у стильних чобітках місиш болото та замазуєш модні штани.

       У містечку, обрамленому горами, всі побутові заклади, магазини, аптеки, кав‘ярні не кидаються у очі, видаються маленькими та незначними. Не виникає бажання оцінити їх рівень чи асортимент. Швидко придбавши найнеобхідніші речі, виходжу на вулицю, щоб бачити гори.

    Хоча осінь взагалі багата на різнобарвність та яскравість, все ж такої палітри я не можу пригадати. Сіро-коричневий ранок доповнюється рожевою ніжністю сонця, яке згодом яскраво засяє і підсилить сприйняття жовтого листя на блакитному небі. Багряно-зелено-коричневі гори створюють загальне тло, а якщо до них наблизитися та ввійти, то з‘являються смарагдово-мшисті галявини, біло-сіро-коричневі стовбури, сіро-червоно-оранжеві скелі та печери, руді стежки-килимки. Листя видається ще більш зеленішого кольору на тлі глибокого синього неба.

      Якщо від ліній, обрисів, кольорів та емоцій я отримую стільки задоволення, то від ольфакторної палітри просто зашкалює.

   Запах вологої землі, прілого листя, сухої розтрісканої солодкуватої кори, терпко-гіркого моху, пильного каміння, хвойно-смолистих гілочок смерек та ялин, запаху грибів, солодкуватого сіна та трави. Трохи анімалістичності та п‘янкої бальзамності. Чим вище піднімаєшся у гори, підвальна сирість змінюється дзвінкістю кришталевого повітря, м‘яким теплом та радістю.

      Особливого акценту до емоцій та вражень додає гірська стрімка річка, вода якої надзвичайно чиста та прозора та холодно-крижана. Її гомін одночасно і лякає, і вабить. Та не має сили втриматися, щоб не наблизитися максимально близько, не пройтися по величезних камінних брилах, не роздивитися своє зображення, як у дзеркалі.

    У інших місцях вода Пруту насиченого зеленого кольору. Ще більше шумна та стрімкіша, від чого стає ще більш лячніше та тривожніше. Шаманський танець водоспаду Пробій - як кульмінація дійства природи.

      Ті, що народилися або провели дитинство у Карпатах, неодмінно мають бути чаклунами. Щодня бачити красу природи, дихати цілющим повітрям, вмиватися холодною водою рік, збирати м‘яту, чебрець, іван-чай, звіробій, ласувати ожиною та чорницями, мріяти, зустрічаючи світанок, засинати під бурхливий гомін ріки.

   

      Парфуми ж у Карпатах зайві. Так, не має потреби наносити запашну рідину, коли навколо стільки ароматів. П'янких, апетитних, глибоких, витончених, насичених, яскравих, різноманітних... Та все ж я згадувала і влітку і тепер, восени, саме Parure Guerlain та Issara Parfums Dusita. А ще - всю улюблену групу шипрових з різними нюансами та акцентами.

      А ще мені захотілося неодмінно стати ольфакторним художником, щоб змалювати все бачене та пережите, щоб зафіксувати та зберегти емоції, які викликають у мене Карпати.