Ароматообрази та ольфакторні читання. Частина II

 

Ароматообрази та ольфакторні читання

   16.03.2020
    "Смак і запах важко передати словом, тому європейська поезія довгий час була збіднена лексикою на означення цих понять. На цьому наголошував І. Франко у праці «Із секретів поетичної творчості»: «Наша мова найбагатша на означення зору, менше багата, але все-таки досить багатана означення вражень слуху і дотику, а найбідніша на означення смаку і запаху»

   У ХІХ ст., на думку дослідників, зросло вживання одоративної лексики в різних стилях і жанрах. Це було ознакою виявів реалізму, який тоді охопив усі види мистецтва. Проте й сьогодні запахова лексикає малодослідженим засобом вираження художнього образу."(c) І.Іншакова

 

МАРИНА ЦВЕТАЕВА

 

«Запах, запах…»

Запах, запах

Твоей сигары!

Смуглой сигары

Запах!

Перстни, перья,

Глаза, панамы…

Синяя ночь

Монако.

Запах странный,

Немножко затхлый:
В красном тумане —

Запад.

Столб фонарный

И рокот Темзы,

Чем же еще?

Чем же?

Ах, Веной!
Духами, сеном,

Открытой сценой,

Изменой!

1917

Jasmin de Corse Coty - улюблені парфуми Марини Цвєтаєвої

 

"ПОДРУГА"

10

Могу ли не вспомнить я

Тот запах White-Rose и чая,

И севрские фигурки

Над пышащим камельком…

Мы были: я — в пышном платье

Из чуть золотого фая,

Вы — в вязаной чёрной куртке

С крылатым воротником.

White Rose Atkinsons 

 

14

Есть имена, как душные цветы,

И взгляды есть, как пляшущее пламя…

Есть тёмные извилистые рты

С глубокими и влажными углами.
Есть женщины. —

Их волосы, как шлем,

Их веер пахнет гибельно и тонко.

Им тридцать лет. —

Зачем тебе, зачем

Моя душа спартанского ребёнка?

1915

 

***

Тайком прокрасться в комнату сестры...

И пусть она тебя намного старше,

На модных шляпках перья так пестры,

Таинственны застежки на корсажах.

 

Разлить их манит аромат духов,

В глазах сиянье скляночек и кремов.

Пусть нотный заперт шкаф,

но не таков Твой нрав! Тебе поможет небо!...

L.T.Piver Floramye

 

АЛЕКСАНДР БЛОК / "НЕЗНАКОМКА"

И каждый вечер, в час назначенный

(Иль это только снится мне?),

Девичий стан, шелками схваченный,

В туманном движется окне.

И медленно, пройдя меж пьяными,

Всегда без спутников, одна

Дыша духами и туманами,

Она садится у окна.

И веют древними поверьями

Ее упругие шелка,

И шляпа с траурными перьями,

И в кольцах узкая рука.

И странной близостью закованный,

Смотрю за темную вуаль,

И вижу берег очарованный

И очарованную даль. (1906)

***

О, запах пламенный духов!

О, шелестящий миг!

О, речи магов и волхвов!

Пергамент жёлтых книг!

 

Ты, безымянная!

Волхва Неведомая дочь!

Ты нашептала мне слова,

Свивающие ночь. (1906)

Le Parfum Ideal Houbigant 

 

КОНСТАНТИН БАЛЬМОНТ / "ШЕСТВИЕ КАБАРГИ"

Влюбленная проходит кабарга,

Средь диких коз колдунья аромата.

Вослед нее пахучая утрата,

Под ней душисты горные луга.

 

Пьянящий мускус. Смыты берега

Бесстрастия. Любовь здесь будет плата.

И любятся с рассвета до заката.

Но прежде – бой. В любви сразить врага.

 

Самец самцу противоставит бивни.

Алеют у сильнейшего клыки.

Сперва гроза. Лишь за грозою ливни.

 

Ждет самка. В мире бродят огоньки

В одном любовном запахе и рае 

Сибирь, Китай, Тибет и Гималаи.(1917)

L'Origan Coty

 

ИГОРЬ СЕВЕРЯНИН

"Флакон иссякший "

Среди опустевших флаконов,

Под пылью чуланного тлена,

Нашел я флакон Аткинсона,

В котором когда-то Вервэна…

Чья нежная белая шея

Лимонами благоухала?

Чья ручка, моряною вея,

Платочным батистом махала?

Духи́, мои светлые ду́хи,

Иссякшие в скудной дороге!

Флаконы мучительно сухи,

А средства наполнить — убоги…

Но память! Она осиянна

Струей упоительно близкой

Любимых духов Мопассана,

Духов Генриетты Английской…

1926

 

"Хоровод рифм "

Как сладко дышится

В вечернем воздухе,

Когда колышутся

В нем нежных роз духи!

Как высь оранжева!
Как даль лазорева!

Забудьте горе Вы,

Придите раньше Вы!
Над чистым озером

В кустах акации

Я стану грез пером

Писать варьяции

И петь элегии,

Романсы пылкие...

Caron Nuit de Noel

 

А. ВЕРТИНСКИЙ "ЗЛЫЕ ДУХИ"

Я опять посылаю письмо и тихонько целую страницы

И, открыв Ваши злые духи, я вдыхаю их сладостный хмель.

И тогда мне так ясно видны эти черные тонкие птицы,

Что летят из флакона — на юг, из флакона «Nuit de Noёl».

 

Скоро будет весна. И Венеции юные скрипки

Распоют Вашу грусть, растанцуют тоску и печаль,

И тогда станут легче грехи и светлей голубые ошибки.

Не жалейте весной поцелуев, когда зацветает миндаль.

 

Обо мне не грустите, мой друг. Я озябшая хмурая птица.

Мой хозяин — жестокий шарманщик — меня заставляет плясать.

Вынимая билетики счастья, я смотрю в несчастливые лица,

И под вечные стоны шарманки мне мучительно хочется спать.

 

Скоро будет весна. Солнце высушит мерзкую слякоть,

И в полях расцветут первоцветы, фиалки и сны…

Только нам до весны не допеть, только нам до весны не доплакать:

Мы с шарманкой измокли, устали и уже безнадежно больны.

 

Я опять посылаю письмо и тихонько целую страницы.

Не сердитесь за грустный конец и за слов моих горестных хмель.

Это все Ваши злые духи. Это черные мысли как птицы,

Что летят из флакона — на юг, из флакона «Nuit de Noёl». 

1925

 

А.ВЕРТИНСКИЙ

«Концерт Сарасате»

 Ваш любовник скрипач. Он седой и горбатый.

Он Вас дико ревнует, не любит и бьет…

Но, когда он играет концерт Сарасате,

Ваше сердце, как птица,- летит и поет.

 

Он альфонс по призванью. Он знает секреты 

И умеет из женщины сделать «зеро»…

Но, когда затоскуют его флажолеты,

Он — божественный принц, он — влюбленный Пьеро…

 

Он Вас скомкал, сломал, обокрал, обезличил.

«Femme de Luxe» он сумел превратить в «Femme de Chambre».

И давно уж не моден, давно неприличен

Ваш кротовый жакет с легким запахом «амбр».

 

И в усталом лице, и в манере держаться 

Появилась у Вас и небрежность, и лень.

Разве можно так горько, так зло насмехаться?

Разве можно топтать каблуками сирень?..

И когда Вы, страдая от ласк хамоватых, 

Тихо плачете где-то в углу, не дыша, -

Он играет для Вас свой концерт Сарасате,

От которого кровью зальется душа!

 

Безобразный, ненужный, больной и брюхатый,-

Ненавидя его, презирая себя,

Вы прощаете все за концерт Сарасате,

Исступленно, безумно и больно любя!..

1927 год

Coty Ambre Antique

 

БОРИС ПАСТЕРНАК

"ЛИПОВАЯ АЛЛЕЯ"

Ворота с полукруглой аркой.

Холмы, луга, леса, овсы.

В ограде мрак и холод парка,

И дом невиданной красы.

Там липы в несколько обхватов

Справляют в сумраке аллей,

Вершины друг за друга спрятав,

Свой двухсотлетний юбилей.

 

Они смыкают сверху своды.

Внизу лужайка и цветник,

Который правильные ходы

Пересекает напрямик.

 

Под липами, как в подземельи,

Ни светлой точки на песке,

И лишь отверстием туннеля

Светлеет выход вдалеке.

 

Но вот приходят дни цветенья,

И липы в поясе оград

Разбрасывают вместе с тенью

Неотразимый аромат.

 

Гуляющие в летних шляпах

Вдыхают, кто бы ни прошел,

Непостижимый этот запах,

Доступный пониманью пчел.

 

Он составляет в эти миги,

Когда он за сердце берет,

Предмет и содержанье книги,

А парк и клумбы переплет.

 

На старом дереве громоздком,

Завешивая сверху дом,

Горят, закапанные воском,

Цветы, зажженные дождем.

 

***

...Я б разбивал стихи, как сад.

Всей дрожью жилок

Цвели бы липы в них подряд,

Гуськом, в затылок.

 

В стихи б я внес дыханье роз,

Дыханье мяты,

Луга, осоку, сенокос,

Грозы раскаты.

 

Так некогда Шопен вложил

Живое чудо

Фольварков, парков, рощ, могил

В свои этюды.

 

Достигнутого торжества

Игра и мука -

Натянутая тетива

Тугого лука.

 

***

...В прозрачность заплаканных дней целиком

Губами и глаз полыханьем

Впиваешься, как в помутнелый флакон

С невыдохшимися духами... (1917)

 

НІКА МЕЛЬНИК

"АРОМАТ ПАРФУМІВ"

Аромат чоловічих парфумів

манить серце моє в новий світ.

І невпевнено можна подумать,

Що то ніжності тихий привіт.

Він єдиний, аромат незабутній,

Він єдиний, міняти не смій!

То життя твого мрії майбутні.

То реальність твоїх усіх мрій.

Ти кохай, поки сонце сіяє,

В ароматах передчутів.
Не міняй. Бо життя не міняє,

Тих, хто серця торкнутись посмів. (2012)

АВТОР НЕ ВІДОМИЙ / ПАРФУМ

Парфум-

Краса, яку не бачить око,

Невидима білизна, друга шкіра.

Гармонія, злиття і настрій,

Як чари віртуозного факіра...

Приємне відчуття, Емоцій вирій...

Ознакою хорошої манери,

Як розповідь, як збудження, як ніжність,

Як легкість, як прозорість-вічність.

 

Таємність хитрої природи.., 

Магічним ароматом-все в бажання.

Реальна вартість-чисте, не дешеве

Огорне шлейфом почуття-вражання!

 

Душевний запах,

Ноти.., колір.., пізнавання..,

Підкреслить образ, Додадуть шаленість,

Вся елегантність, вся жіночність, сексуальність,

Античність, сьогодення і буденність...

 

Чарівна сила- Непідвладна часу...
Розкрити повністю не кожному вдається.
Парфум-краса, яку не бачить око,

Як хвилювання, що у серці б`ється!..

ЛІДА СКРИПКА

"В руці парфум з дражливо-терпким запахом лаванди."

В руці парфум з дражливо-терпким запахом лаванди.

Ти б гідно оцінив. А чи ж… настане день наш? Поясни.

Я пам’ятаю, ти не любиш аромат троянди,

Ще... обіцяв прийти із оберемком квітів від весни.

 

Гадав пробратись на балкон і розбудити пташку,

Котра від денних стресів душу заспокоювала сном.

Я не забула,.. ти більш не гадаєш на ромашку,

Бо ж у взаємності кохання переконаний давно.

За кілька тисяч кроків ти живеш в весняній тиші,

А поміж нас розлука, як той вуж туди-сюди снує.

Наш час пливе, ми з кожним днем і старші, і мудріші,

Й відомо: мудрість – є в коханні.... А в кохання старість,.. є?..(2017)

Ecarlate de Suzy
 

СЕРГІЙ СІРИЙ / "ЗАПАХ ЖІНКИ"

Ми перекинулись з тобою

Двома-трьома словами –

й тільки. І ти пішла.

Однак зі мною

Лишився запах.

Запах… жінки.

Він збуджував мою уяву.

Він не давав мені робити.

Я заварив духмяну каву,

Щоб запах жінки перебити.

Але хіба якась там кава

Замінить справжню насолоду?!

Не допоміг й настій на травах,

Вже не говорячи про воду…

Додому йшов я, як в тумані.

Ще крок. Тролейбусна зупинка.

Хтось поруч став – і одурманив

Мене знов запах. Запах жінки! (1959)

 

СТАНІСЛАВ БЕЗМЕЖНИЙ /ЗАПАХ ЖІНКИ

Мій другий фетиш - це запах жінки,

Що зковує кожну із тисячі м'язів.

Благаю ще один подих для перевірки.

Браво. Три секунди і я твій в'язень.

Не врятує мене жоден із адвокатів,

Та і я згоден довічно бути в цьому полоні

З квіткового меду. Полоні твоїх ароматів.

Це найприємніше позбавлення волі.

Вдягай на мене залізнії пута.

Дурмань!

П'яни!

Збивай із ніг!

Хай мине вічність і я отримаю спокуту.

Дозволь ступити до тебе на поріг

Моя неволя - той самий запах жінки,

Що грішника здіймає в небеса.
В тобі ще стільки схованих відтінків,

Єднаймо ж наші полюса. (

Стаття від літературознавця та франкознавця Богдана Тихолоза про Івана Франка, як поета-парфумера, про дивовижну чутливість його творчої натури до розмаїття пахощів.

Поет як парфумер

 

Ароматообрази та ольфакторні читання

"Найближчою до парфумерії у літературі є поезія. Вірш розповідає історію, використовуючи зовсім небагато слів і цінність цих слів дуже висока, а це дуже схоже на парфумерію. Кожне слово у вірші має свою цінність, в ньому немає нічого зайвого. Тут можна провести паралель з формулою аромату, тому що вона складається з компонентів, які повинні взаємодіяти між собою і приводити до естетичного результату. У композицію аромату не може входити зайвий або непотрібний компонент"(с) Рамон Монегал

 

Любовна лірика китайського поета доби тан Лі Шан Іня (813-856)

 

***

Східний вітер свище і сиплеться дрібний дощ,

За ставком із лотосами ледве чується грім.

Повз золоту жабу на дверях заходить дим від
ладану,

Із глибини колодязя яшмовий тигр витягує воду,

Через фіранку дочка Цзя Гуна усе підглядала за

його підлеглим. 

А Фуфей лишила подушку для Вей-вана на знак

захоплення його талантом.

Пристрасть серця не має розквітати так

швидко, як квіти,

Один цунь взаємних спогадів і один цунь попелу

   Вірша написано від імені жінки на самоті, яка у своїй домівці марно чекає на коханця. Перший рядок вказує на прихід весни і розквіт любові та хіті. Східний вітер у китайській поезії є традиційним символом настання весни, бо схід як сторона світу, а також схід сонця асоціюються з приходом весни, з молодістю. У другому рядку шелест, який долинає від ставка з лотосами, лірична героїня помилково приймає за віддалений гуркіт грому.

   У наступному двовірші мовиться про те, що кохання здатне до подолання труднощів: перешкода у вигляді чарівної золотої жаби (прикраса на замках та курильницях) не заважає проникати до кімнати диму від ладану. До того ж, автор вживає словосполучення тягнути за шовкову нитку, яке також є алюзією. Так, згідно з переказами, танський генерал Го Юань-чжень витягнув червону нитку із мішечка (своєрідне випробування) і тим самим обрав собі найкращу дружину. Після цього згаданий вираз набув образного значення "вдало оженитися, обрати гідну дружину". Ймовірно, що ці рядки вказують на відчайдушність ліричної героїні вірша, якій усе ж не судилося зустрітися з коханцем. 

   Наступні два рядки належать до двох історій, що ілюструють силу кохання жінки. Тут знову спостерігаємо прийом ремінісценції. Обидві оповідки говорять про гріховні вчинки, пов'язані з небезпечним зловживанням довірою до людей: і чужих, і навіть рідних. Згідно з першою оповідкою, дочка державного міністра Цзя Гуна закохалась у збіднілого молодого службовця, який працював на її батька. Між ними виникла любовна інтрига. Дочка Цзя Гуна дала коханцеві рідкісні парфуми, подаровані її батькові самим імператором. І коли запах парфумів викрив їх та їхні стосунки, підлеглому довелося взяти її за дружину. Незважаючи на те, що все нібито скінчилося щасливо, та ця оказія свідчила про доччину зраду батькові.*

Флакон з розписаною емаллю. Китай. Династія Мін. Світлина з мережі.

Що таке хайку?

Дух, Природа, Експресія.

Аромат Японії, Аромат пір року, Аромат часу.

Істинність, Чистота самотності, Динаміка. Могутність.

У кожному вірші - завершеність. У письменнику - незавершеність", - писав Танеда Сантока.

***

З очима ненаситними блукаю

Під зливою Вишневих пелюстків,

І серце Разом з цвітом опадає!

(Сьодзьо Сьохо, „Кокін-сю")

***

Якщо мене хто-небудь запитає:

„Яка вона - Японії душа?",

Скажу, що схожа

На квітучих вишень в ранкових горах

Ніжний аромат!

(Мотоорі Норінаґа)

***

 Вишневий цвіт

Бентежить нам серця!

Мабуть тому,

Що він також не знає

Ні долі власної, ні власного кінця!

(Кі-но Цураюкі)

 

АБУ АБДАЛЛАХ ДЖАФАР РУДАКІ / РУБАЇ

З перської переклав Василь Мисик

Ти в червоної троянди барву й запах однімаєш -

I напахчуєш волосся, і рум'янцями палаєш.

Рожевіє та водичка, де ти личко умиваєш,

Пахне мускусом садочок, де ти коси розплітаєш.

***

Коли повіє з Бухари, із дорогого краю,-

Жасмину, мускусу, троянд я пахощі вдихаю.

Усім жінкам, чоловікам, що той вітрець почують,

Здається, що доходить він з Хотана, із Китаю.

Світлина з музею парфумерії Барселони

СТАРО-ІНДІЙСЬКА ЕЛЕГІЯ КАЛІДАСИ

25.

На гірці Нічай зупинись, щоб трошечки спочити:

Вона наїжиться кадамба-квітами в твоїх обіймах.

Там з ґротів гострий аромат гетер здіймається в повітря,

Де з ними городяни молоді злягаються шалено.

26.

Лети, спочивши, далі та побризкай свіжою водою

Бруньки в кущах жасмину, що росте край річки лісової,

На мить одну покрий квіткаркам щоки холодком тінявим,

Бо, піт стираючи, вони квітки - сережки ломлять в ухах.

 

ХОДЖИ МУХАММЕД ШАМС-ЕД ДІНА ГАФІЗ ШИРАЗІ / ТРОЯНДОВИЙ САД

Леготе - вітре з коханого краю!

Ой, принеси мені, щиро благаю,

Пахощів амбри з коси ароматної

Любки моєї.( пер. В.Мисик) 

Газелі

"Веселий чашник! Заповни келих напоєм п'янким!"

Легким було кохання, а тепер стає важким.

Хай вітер пахощі смоляних кіс твоїх принесе,

Чий аромат мускусний заволодів єством моїм....

16

Я вже давно усім казав: "Троянду не кохай -

Вона сама собою змалку, певне, полонилась!"

їй мускус ні до чого – бо небесний аромат

З народження від одягу її летить на крилах.

31

Весна без кохання, мабуть, не весна,

Як чаша порожня завжди без вина.

Квітник без коханої гине в саду,

Бо пахощі квітам дарує вона.

Троянда і та без пісень солов'я

Здається усім не така вже струнка.

На картині твоїй є коханої лик,

А без нього вона була б просто мазня.

 

Без обіймів, гарячих цілунків

І жона – не палка та кохана жона.

О, Гафіз! Життя ніби дрібна монета:

Бо нісару служити не може вона.

76

Вставай! Від пахощів таких чманіє голова!

Волосяницю окропи вологою вина!...

Прислухайся, поради нам соловей дає :

"Ти квітки вдачі аромат візьми собі сповна!

79

Вина бажаєте? Вино замінить нам єлей! -

Троянда радила. І відповів їй соловей: –

Допоки молодий, ти килим розстели в саду,

Радій красі троянд, нарцисів та лілей.

Як сад весною розквітай, стій міцно мов самшит

І станом кипарису полони людей.

Якщо ж розкриється чудових вуст твоїх бутон -

Кого порадує твій ніжний голос – ней?

Сьогодні свято на базарі. На ньому -

Червону ціну ти чекаєш від гостей.

Не забувай: краса – то свічка на вітру,

Таланту свічку запали вогнем очей!

Розкішних локонів мускусний аромат,

Немов стріла, яку пустив колись Сохейб.

У шаха нині в квітнику усі співочі птахи.

Гафіз, газелі заспівай, ширазький соловей!

Рубаї

Мов жовта троянда кохання моє від туги,
В багряній троянди крові я помру від туги.

Кошлатий, мов стопелюсткова троянда,

Фіалкою голову знову схилю від туги!

52

Коли вітер в саду, як служниця троянд,

Поправляє прикраси пахучі троянд,

А ти хочеш сховатись від літнього сонця -

З сонцеликою захист знайди у троянд

 

ОМАР ХАЙЯМ. РУБАЇ

209

Доволі мріяти про барви й аромати,

Гидкого й доброго у всесвіті шукати!

Хоч ти Земземом будь і джерелом життя,

А прийдеться й тобі нікчемним прахом стати!

 

КРИМСЬКИЙ АГАТАНГЕЛ

«Забрався я на шпиль…»

* * *

Забрався я на шпиль…Внизу носились хмари…

Дививсь у далечінь: на море, на Бейрут.

Тут глетчери, зима, а там буяють чари…

Палючий, дивний край!.. Чудовий райський кут!

 

Леліється Бейрут… Блискучий сад тропічий,

Де пальма розрослась на килимі з лілей!

І ллється аромат гарячий, наркотичний

З п’янючих тубероз, розкішних орхідей.

Дивлюсь і на Ліван… там дише прохолода…

Зеленая лука… Пахучая роса…

Смолистий свіжий ліс… Могутняя природа…

Рожевії гаї… Весняная краса!

 

А тут, над хмарами, куди отсе я скрився,

Глибокії сніги та скелі ледяні.

І з-під тії кори синенький ряст пробився

Та й тихо-лагідно всміхається мені.

 

Дужіша від кедрин — ся квіточка бліденька;

Поборює зиму і крижаную луть.

Така — моя любов: горить собі тихенько

І, не палаючи, пропалює всю грудь.

1900 р

***XX

Пишний день розганяє

ТуманИ, наче дим.

Виснуть сивії косми

Над Ліваном старим.

Теребанти і кедри

Точать свіжий бальзам;

Понад бором повіяв

Голубий фіміам.

Та зцілющі бальзами

Не погоять мене

І туманної туги

Ясний день не зжене.

Думи, думи-зміюки

Задушили життя,

Мов залізні кайдани

Колискове дитя.

ПРЕЛЮДІЯ

...Грунт новий, - квітки новії,

В них і пахощі новітні:

Дивні, дикі аромати,

Що вдираються в мій ніс,

Дражнять, колють і лоскочуть...

А мій ніс несамовитий

Аж мордується, - мізкує:

"Де ж я нюхав щось такеє?!

Чи не там, на Ріджент-стріті

На палюче-жовтих грудях

Струнковитої Яванки

Щ о жувала все квітки?...

***

Невидимо я полину по землі

Тихим вітром по запашному зіллі;

Ароматом, повним чару,
Обійму тебе, мій царю,—

Горду голову твою Опов’ю.

 

СОНЕТ 5 ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР

Всевладний час зродив краси взірець,

Що досконалістю вражає зір.

Тоді нищителем стає творець

І нищить свій неперевершний твір.

Це ж саме він під вітру дикий рев

Жбурляє літо злій зимі до ніг,

І пада лист, і стигне сік дерев,

І всю красу вкриває мертвий сніг.

 

Коли б не квітів запахущий хміль —

Текучий бранець у тюрмі зі скла,— 

 Забули б ми в морози й заметіль

Красу весни, що квітами цвіла.
 

У тій тюрмі зелений гине лист,

Не пахощі — душі і тіла вміст.

Переклав Дмитро Паламарчук

 

Аромати та запахи в поезії Шарля Бодлера. Збірка "Квіти зла"

ВІДПОВІДНОСТІ

(Переклад Д.Павличка)

Природа - храм живий, де символів ліси

Спостерігають нас і наші всі маршрути;

Ми в ньому ходимо, й не раз вдається чути

 

Підмурків та колон неясні голоси.

Всі барви й кольори, всі аромати й тони

Зливаються в могуть єдиного єства.

І зрівноважують їх вимір і права,

 

Взаємного зв'язку невидимі закони.

Є свіжі запахи, немов дітей тіла,

Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,

Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,

 

Як ладан і бензой, як амбра й мушмула,

Що опановують усі безмежні речі;

В них - захват розуму, в них відчуттям - хвала.

ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ

Вечірній час прийшов. На кожній стебелині

вже квіти куряться, немов кадильний дим;

і звуки, й пахощі в повітрі голубім;

меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні.

 

Вже квіти куряться, немов кадильний дим;

ридає скрипка десь, як серце в самотині;

меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні;

сумна краса небес в спокої віковім.

 

Ридає скрипка десь, як серце в самотині,

зненавидівши те, що чорним звуть нічим;

сумна краса небес в спокої віковім,

пірнуло сонце в кров, що застигає в сині...

 

Зненавидівши те, що чорним звуть нічим,

шукає серце втіх в минулій світлій днині.

Пірнуло сонце в кров, що застигає в сині,

а слід горить в мені потиром золотим. .....

 

ВОЛОССЯ

О руно золоте! Гривасте коливання,

І кучерів тремких пахуче стоголосся!

Щоб заселили мій альков у мить смеркання

П'янливі спомини, що сплять у цім волоссі,

Я підійму їх, мов хустину, в час прощання. 

 

I млосна Азія, і Африка гаряча,

I весь далекий світ, відсутній і незримий,

Живе в глибинах цих, у ароматних хащах.

Немов надбожий дух, що музикою рине, 

Пливе в цих запахах душа моя незряча.

 

I я пливу в той край, де дерево й людина,

Ще повні соку й сил, у дикій спеці мліють:

Я, коси дужі, ваш, я ваш і з вами лину! 

Перлинне море це на хвилях мрій леліє

Вітрила і вогні - зкришталені хвилини.

 

То порт - у нім душа моя жагу вгамує,

У хвилях кольорів, і звуків, і парфумів; 

Муаром, золотом там кораблі струмують

Назустріч славі, що в химернім тлумі

Із неба чистого спекотою вирує.

 

I голова моя, сп'яніла од кохання,

Ув океан оцей бездумно поринає

Душа - тремтливий дух у млосному вмиранні

I лінощі давно минулі відшукає,

 

Блакитні кучері, мов балдахін темнавий,

Ви неба голубінь мені навік вернули.

Ці пасма, що боги створили вмить забави,

П'янять мене - вітри з них зачерпнули

Єлей оливи й запах мускусу лукавий, 

 

Надовго! Назавжди! Рука моя в цю гриву

Рубіни сіятиме, перли і сапфіри,

То ж будь моїм бажанням незрадлива!

Бо ти - оазис мій, моя одвічна віра!

Святе моє вино, вино жаги п'янливе!

   ПІВСВІТУ У ВОЛОССІ

   Дозволь мені довго-довго дихати пахощами свого пишного волосся, дай припасти до його лицем, як припадає той, що прагне, до хвиль струмка; ніби пахучою хусткою, я хотів би обмахуватись ним, щоб розвіяти в повітрі свої спомини.

   Якби могла ти знати, що я бачу, що вбираю в себе, що я чую в твоїм пишнім волоссі! Пахощі його, немов музика, ваблять до себе мою душу.

   В цім волоссі затаїлась чудова мрія; мені сняться щогли і вітрила; ось бачу я в сні безмежне море; вітер несе мене в чудові краї; чистіша і глибша блакить неба, в повітрі віє пахощами фруктів, листя і людського тіла.

   В цім океані волосся мені ввижається затока - там лунають тужливі пісні, там метушливо рухаються міцні люди, що зійшлися з ріжних країв; кораблі виступають своїм тонким і складним профілем всіляких форм на тлі неосяжного, в вічному полум'ї, неба.

   Пестячи твоє волосся, я знов переживаю солодку втому тих довгих годин, коли в каюті чудового корабля, на канапі серед квітів мене вколисували хвилі прибою, під гомін свіжих течій в тихій затоці.

   В пекучій глибині твого волосся я чую запах тютюну, змішаного з опієм і цукром; чорна ніч його сяє мені безсмертною тропічною блакиттю; а пушок по краях п'янить мене пахощами мюску, смоли і кокосового масла.

   Дозволь же мені довше кусати ці важкі чорні кучері; мені здається, що я знищую свої спомини, коли гризу їх, ці гнучкі, свавільні пасма.

ФЛАКОН / СПЛІН ТА ІДЕАЛ

Є пахощі міцні, невтомні аромати,

Спроможні в пори всіх речей і тіл вникати,

І кажуть, що вони живуть і в порах скла.

Отож, у скринечці, що замкнута була

 

Багато літ, або десь в мотлосі брудному

Спорохнявілого, покинутого дому

Знаходять інколи старий флакон — дива! —

З якого струменить духів душа жива.

 

І тисячі думок, мов хризаліди сплячі,

Вмить прокидаються у тьмяному замряччі

І випростовують, зачувши рук тепло,

Блакиттю й золотом лямоване крило.

 

П’янливі спомини летять у високості,

В повітря звихрене, та раптом сила млості

Штовхає душу вниз руками обома

В безодню, де лежить міазмів людських тьма.

 

Там піднімається із тліну, з порохнявин,

Мов Лазар, що встає, і роздирає саван,

І слухає своїх змертвілих костей хруп,

Кохання згірклого пахкий, чудовний труп.

 

Як зникну з пам’яті людей, як без пощади

Жбурнуть мене в куток зловісної шухляди,

Чи на посмітнище, чи десь в забутий схрон,

Як запорошений і висохлий флакон,

 

Я буду гробівцем твоїм, чумо кохана,

Отруто дорога, ядуча, нездоланна,

На небі зварена, мені налита вщерть,

Живлюща, як життя, і вбивча, ніби смерть.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

 

ЕКЗОТИЧНИЙ АРОМАТ / СПЛІН ТА ІДЕАЛ

Коли, склепивши зір, в осінні вечори

Грудей твоїх палких я пахощі вдихаю,

Щасливі береги незвіданого краю

З’являються мені, як сонце з-за гори.

 

Лінивий острівець, де золоті дари

Природа подає в нев’янучім розмаю,

Мужчини і жінки, невинні діти раю,

Дивують щирістю, як очі дітвори.

 

Так, відкриває світ мені твій запах, мила,

Я бачу гавані в блакиті осяйній,

Де стомлені від хвиль хитаються вітрила.

 

Незнаний аромат пливе в душі моїй,

До співу моряків домішується в ній,

Де тамариндових дерев буяють крила.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

 

ПРИМАРА. II АРОМАТ

 Чи ти вдихав колись, читачу мій,

П’яніючи, од насолод зомлілий,

Туманність ладану чи легкокрилий

Пах мускусу у церкві осяйній?

 

Минуле нині, мов хмільний напій:

Краса не блідне й на краю могили,

Коханець, що схились над тілом милим,

Ще бачить світ несповнених надій.

 

Струмує, наче пахощі з кадила,

Її волосся, ніжне й золоте,

І, здичавівши, запах цей росте;

 

Й не відійшла ще юність, не лишила

Ці оксамити, шиті перламутром,
І дивним ароматом дише хутро.

ДЖОЗУЕ КАРДУЧЧІ. "ІДЕАЛ".

З італійської переклав Василь Білоцерківський

Кроком божественним йдеш ти, о Гебо,

усміх злітає із вуст мимохітний,

я ж весь охоплений амброзіальним

з келиху твого п’янким ароматом;

 

більше я сутінку не відчуваю —

часу й холодних турбот; лиш, о Гебо,

я відчуваю еллінське життя,

що в жилах одвіку моїх протікає.

***